Заповідник "Михайлівська цілина"

Заповідник

Цілинний степ Михайлівського кінного заводу графа Каппіста, що знаходився в Лебединському повіті Харківської губернії, згадується в друкованих наукових працях ще на початку 20 століття. Збереглася інформація про даний степ і в архівних матеріалах , звітах відомих на той час ботаніків, що побували на його території. Фахівці звернули особливу увагу на унікальність даної ділянки степу, надзвичайно багатої у флористичному та ценотичному відношенні, єдиної великої ділянки цілинного лучного степу в лісостеповій зоні України, яка чудом врятувалась від нищівної сили плуга. В архівних матеріалах Харківського університету та \" Звіті Товариства природодослідників при Харківському Імперському університеті\", написаному в грудні 1916 року, повідомляється, що протягом 1906-1916 рр. відомий ботанік, професор цього університету В. І. Талієв обстежував стан природних кормових угідь - пасовищ і сіножатей, а також цілинних степів кінних заводів південних губерній Росії, в тому числі й Харківської. Описуючи результати багаторічних обстежень цілинних степів, В. І. Талієв вперше висловив думку про доцільність заповідання частини земель кінного заводу графа Каппіста, розташованих у південно-західному напрямку від села Катеринівки.

На початку 20-х років 20 століття проводив обстеження цілинних степів у Харківській та Полтавській губерніях видатний ботанік Є. М. Лавренко. Аналізуючи та обґрунтовуючи результати досліджень, він також акцентує увагу на необхідності заповідання цих земель, дає стосовно цього конкретні пропозиції, рекомендації, звертається до Сумського окружного комітету, Лебединського та Сумського краєзнавчих музеїв, а також продовжує разом з іншими ботаніками вивчення флори та рослинності цілинного Михайлівського степу. Разом з І. Г. Зозом Є. М. Лавренко вперше тут на невеликих площах провели детальні геоботанічні описи та геоботанічне картування. Ними ж складений і перший флористичний список Михайлівського степу, який нараховував 262 види квіткових рослин.

У дореволюційний час степ Михайлівського кінного заводу мав площу близько 1000 га. До 1928 року залишилась нерозораною ділянка цього степу площею 202,48 га. Спеціальною постановою Сумського Окружного комітету від 16 липня 1928 року "Михайлівська цілина" була оголошена заповідником місцевого значення. До речі, така площа для заповідання пропонувалась і В. І. Талієвим, і Є. М. Лавренком, про що свідчать дані, що збереглися в архівах Харківського державного університету та в матеріалах Сумського обласного державного архіву. Проте вченими було запропоноване виділення навколо заповідника охоронної зони. На жаль, про це згадали лише у 80-ті роки, коли охоронні зони навколо заповідників України були узаконені та підтверджені чинним законодавством.

Створення заповідника зупинило наступ плуга на цілинний степ, але продовжувалось господарське використання його території для випасання худоби і сінокосіння. У 1947 році \"Михайлівська цілина\" стала заповідником республіканського значення.

У 1951 році заповідник був переданий у підпорядкування АН УРСР (Постанова Президії АН УРСР №49 від 30.11.1951 р.). З 1961 року \"Михайлівська цілини\" входить до складу Українського державного степового заповідника (нині - Українського природного степового заповідника) на правах філіалу.

Метою створення заповідника є збереження в природному стані типового для лісостепової зони природного комплексу з усією сукупністю його компонентів - рівнинного лучного степу. Статус заповідника передбачає використання його як живої лабораторії для наукових досліджень, вивчення природного ходу процесів і явищ, розробки наукових основ охорони праці. Запровадження з 50-х років на певних ділянках заповідника різних режимів заповідності, включаючи абсолютно заповідну цілину, створює передумови для проведення досліджень у порівняльному плані щодо впливу на лучний стен в цілому га окремі його компоненти господарської діяльності та різних режимів заповідності.

Серед заповідних ділянок Сумщини Михайлівська цілина посідає особливе місце, її унікальність полягає в тому, що тут охороняється ділянка плакорного лучного степу. Плакорні степи в Україні майже повністю розорані. Цей невеликий куточок неораного степу репрезентує лучні степи, які в минулому були поширені в Лісостепу.

Михайлівська цілина є одним із чотирьох відділень Українського степового природного заповідника, на жаль, найменшим із них. Загальна площа його становить всього 202 га. Цей степовий масив знаходиться на вододілі річок Груні і Сули в Лебединському р-ні.

Відділення, що входять до складу цього заповідника, утворюють ботаніко-географічний ряд від лучних степів лісостепової зони до приазовських степів. Михайлівська цілина дає уяву про біологічне різноманіття колишніх степових просторів Лівобережного Лісостепу України. Вона має мальовничий ландшафт, для якого характерні хвилясті вододільні простори, почленовані порівняно неглибокими балками. В геоморфологічному відношенні — це лесова рівнина, що займає західні схили Середньоросійської височини. Тут досить близько до поверхні підходить крейда. На території часто трапляються блюдця (їх нараховується більше 60), які виникли внаслідок просідання ґрунту.

За період існування заповідника в ньому проводиться дуже активна науково-дослідна робота. Бібліографія друкованих праць по вивченню біоти заповідника, підготовлена до 70-річчя від його заснування, нараховує понад 300 видань. Це роботи флористів, геоботаніків, екологів, ґрунтознавців, мікологів, зоологів різної спеціалізації тощо. Зібрана багата і різноманітна інформація про біорозмаїття заповідника, про його ценотичний склад та динаміку змін тощо.

Територія нинішнього заповідника "Михайлівська цілина" привернула до себе увагу передусім ботаніків. Його багатий видовий склад вищих рослин, яких нині відомо в заповіднику 525 видів. Серед них 175 видів степових, 134 лучних, 90 водно-болотних, 62 лісових. Велика участь у трав’яному покриві барвистого у період цвітіння різнотрав'я, з характерною зміною яскравих аспектів, що росте поряд з типовими степовими сухотерпцями такими, як види ковили, тонконіг вузьколистий, костриця валіська, костриця борозниста тощо, складають неоціниму природно-історичну цінність.

Хто хоч раз побував тут, не може забути барвистого цвітіння степового різнотрав'я. Починаючи з ранньої весни і до пізньої осені степ змінює свої кольори. З настанням теплих весняних днів першими з'являються досить великі, до 7 см в діаметрі, бузково-рожеві квіти брандушки різнокольорової. Цей рідкісний червонокнижний вид ще зрідка можна зустріти на Сумщині, але найбільша його популяція знаходиться на Михайлівській цілині. Весна в степу проявляється і в квітуванні сону широколистого, а пізніше — в травні — з'являються великі золотаві квіти горицвіту весняного. Ця рослина утворює в заповіднику яскраві килими. Коли квітує зіновать руська, в степу переважає інший відтінок жовтого кольору. В кінці травня різнобарвний степ прикрашає квітування чини панонської, анемони лісової, півників угорських, шолудивника Кауфмана. Кольорова гама степу постійно доповнюється і одночасно змінюється. А який же степ без шавлій? На початку літа степ розквітає синіми барвами — квітують шавлії лучна та поникла. В цей же час починає виколошуватись ковила. В найбільшій мірі в Михайлівській цілині аспект утворює ковила волосиста, в народі її називають тирсою.

Неповторної краси надають степу шовкові остюки ковили тонколистої та ковили пірчастої, яку ще називають ковила Іоанна. Де ще можна побачити сріблясті хвилі ковили - лише на незайманих куточках.

"Де плуг пройшов - там тирса не росте,
Де зорано — там не гніздиться стрепет"
писав славетний український поет М.Т. Рильський, який приїздив до Михайлівської цілини в 1960 р. і був вражений красою цієї перлини. Пізніше поет писав: "Треба на Землі
Хоч клаптики маленькі зберегти,
Де міг би стрепет звити собі кубло
І де б могла рости срібляста тирса.
Не тільки для ботаніків потрібні
Та для зоологів такі кутки..."

Влітку квітує і залізняк колючий — своєрідна степова рослина. Під осінь вона набуває кулястої форми - такі рослини називають "перекотиполе". Рослини перекочуються вітром по степу і переносять своє насіння. Рослин такої форми чимало у степу.

Влітку степ також постійно змінює своє обличчя. Білими барвами прикрашає степ гадючник звичайний з густими волотевидними суцвіттями, рясно квітує королиця звичайна, кошики якої дуже подібні на кошики ромашки. Серед гарних рослин степу слід відмітити синяк червоний з червоними квітами у вузькому суцвітті, дельфіній клиновидний з яскраво-синіми квітами.

Заповідник виконує одну з найважливіших функцій по збереженню рідкісних і зникаючих видів рослин та іншої біоти. На території Михайлівської цілини виявлено 11 видів, занесених до Червоної книги України. Це 3 види ковили — волосиста, пірчаста та вузьколиста, серед орхідних — пальчатокорінник травневий. На сторінки Червоної книги потрапили і такі гарно квітучі види, як брандушка різнокольорова, рябчик руський, косарики тонкі, сон чорніючий, півники борові, астрагал шерстистоквітковий та зіновать Блоцького.

Останній вид вказується на Сумщині лише для Михайлівської цілини, але і тут він є дуже рідкісним. Останні згадки про нього знаходимо в роботі І.Г. Зоза, яка датується 1978 р. Є відомості, що кількість червонокнижних рослин у степу ще більша, подальші дослідження виявлять нові рослинні раритети на цій цінній території. Постійно змінюється, розвивається рослинний світ Михайлівської цілини. Останнім часом ботаніки виявили маленьку реліктову папороть вужачку звичайну, яку раніше ніхто не знаходив.

У заповіднику виявлено понад 280 видів грибів, 43 види лишайників, 14 видів водоростей, 34 види мохів, 110 видів павуків, близько 1500-комах тощо.

Режим заповідника неоднорідний. На площі 56 га. заборонені будь-які регуляційні заходи. На решті території з метою охорони лучно-степових екосистем проводиться сінокосіння.

До створення заповідника, коли степ випасався, в рослинному покриві Михайлівської цілини переважали угруповання типчаку, осоки низької, келерії стрункої. Пізніше в заповідному степу рослинність набуває іншого характеру, вказані угруповання починають відігравати другорядну роль, а збільшується площа ценозів з домінуванням кореневищних злаків — стоколосу безостого, куничника наземного, пирію повзучого, тонконогу вузьколистого із співдомінуванням степових видів злаків та різнотрав'я, трапляються ділянки з переважанням осоки ранньої. В сучасному покриві найпоширенішими є угруповання стоколосу безостого як на ділянках абсолютно заповідного степу, так і на ділянках, які викошуються. Велику площу займають чагарникові степи. Серед них переважають угруповання зіноваті руської. В знижених місцях, де ґрунт більш зволожений розвиваються справжні луки з переважанням костриці лучної та китника лучного. В днищі балок знаходяться болотисті осокові луки та болота. На ділянках із засоленими ґрунтами подекуди домінує костриця східна.

В тваринному світі Михайлівської цілини-мало великих тварин, що пов'язано з незначними розмірами ділянки. Заходять у заповідник козулі, дикі свині, специфічних степових копитних тут немає. Одним із своєрідних степових видів є тушканчик великий (земляний заєць), занесений до Червоної книги України. Знаходять тут притулок і зайці-русаки, лисиці. Можна побачити в степу сліпака звичайного. Численні в степу птахи.

Важко перебільшити роль Михайлівської цілини в екологічному вихованні жителів краю. Степ своїми мінливими вогниками квітів, сріблястим ковиловим граєм, неповторними пахощами, щебетанням птахів зачаровує своїх відвідувачів, надає відчуття єдності людини з природою, вчить цінувати її. Слід зауважити, що міжнародна спільнота дуже високо цінує наші заповідники, адже це найвища категорія природно-заповідного фонду за міжнародними класифікаціями, яка в найбільшій мірі забезпечує охорону природних комплексів.





Вам сподобалася ця інформація?



Поділіться з друзями

Автор сайту не несе відповідальності за рекламні матеріали, розміщені на сайті. Переходьте по ним на ВЛАСНИЙ РИЗИК.
Копіювання матеріалів з сайту суворо заборонено!