Деснянсько-Старогутський національний природний парк

Деснянсько-Старогутський  національний природний парк

23 лютого 1999 року вийшов у світ указ президента України № 196/99 “ Про створення Деснянсько – Старогутського національного природного парку ”. З цього часу і почав своє існування перший у Сумській області національний природний парк – заповідний об’єкт, що відноситься до найвищих за рангом категорій природно-заповідного фонду.

Сучасний рельєф території парку обумовлений дією двох головних чинників. Найбільшого впливу завдали льодовики, особливо дніпровський, який пройшов тут, злизав, вирівняв величезні простори. Більш пізні льодовики вже не досягли цієї території, але, коли танули, їхні води переносили та відкладали тут величезні маси піску. Так утворилося Полісся. Другим істотним чинником була діяльність Десни. Русло її не лишалося на місці, воно поступово зміщалося зі сходу на захід , залишаючи за собою одну за одною піщані злегка хвилясті рівнини-тераси, загальна ширина яких сягає 40 км. Сучасна дія обох факторів сприяла формуванню вирівняної, значною мірою заболоченої рівнини, так званого Деснянського Полісся. Сучасна геологічна дія Десни найкраще виражена в заплаві – місцевості, що заливається весняними водами. Тут утворилися численні озера, стариці та протоки, в притерасній частині над оточуючою місцевістю здіймаються дюнні підвищення, вкриті деревною рослинністю.

Перші письмові пропозиції щодо створення на базі Старогутського лісового масиву природного заповідника відноситься до 1971 року. Ініціатором такої ідеї були лісівники місцевого Середино-Будського держлісгоспу. Проте лише у 1987 році згідно постанови Ради Міністрів Української РСР був створений ландшафтний заказник загальнодержавного значення “Старогутський” на площі 693 га. Однак пропозиції стосовно розширення заповідної території продовжували надходити до відповідних природоохоронних органів і Ради Міністрів УРСР, оскільки в заказнику лише частково і далеко не повно були представлені характерні для Полісся і наявні в Старогутському лісовому масиві рослинні угруповання, флористичні та фауністичні комплекси. За межами заповідної території залишалися знаходитися різноманітні угруповання евтрофних та мезотрофних боліт, рідкісні для району оліготрофні болота, що знаходяться тут на південній межі свого ареалу, прилягаючі до боліт ділянки мокрих, сирих та вологих борів з характерними для них і специфічними видами рослин, грибів, тварин, значна частина яких відноситься до рідкісних та зникаючих. По це повідомляли науковці, посилаючись на опубліковані дані досліджень поточного періоду. Це були фахівці різних профілів наукових закладів підпорядкованих АН УРСР, вищих навчальних закладів.

Тут побували наукові експедиції під керівництвом професора М.А. Воїнственського. У 1989-1990 рр. тут працювали експедиції науковців Сумського педінституту під керівництвом к.б.н. К.К.Карпенко, які проводили польові дослідження з вивченням природних ресурсів лікарських рослин.

У травні 1990 року на території Старогутського лісового масиву працювала експедиція із 6 зоологів Сумського педінституту під керівництвом к.б.н. М.П.Книша. Членами експедиції було пройдено близько 152 км пішохідних маршрутів, якими було охоплено більшість кварталів Старогутського лісництва і заплаву річки Уличка. Проводилося вивчення видового складу та відносної чисельності особин наземних хребетних тварин, виявлялися місця гніздівель ряду рідкісних видів птахів, вивчалися місця проживання тварин. На території Старогутського лісового масиву було виявлено 99 видів наземних хребетних тварин, серед яких-16 видів ссавців, 70-птахів, 5-плазунів, 8 видів земноводних. Із видів, занесених до Червоної книги, були знайдені глухар, сірий журавель, європейська норка, горностай. Усі виявлені місця гніздування сірого журавля розташовані у західній і північно-західній частинах Старогутського лісництва, що не входили до складу існуючого тоді Старогутського ландшафтного заказника. На луках у заплаві річки Улички виявили нечисленне поселення сліпака звичайного, занесеного до Європейського Червоного Списку видів , які знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі. Із групи регіонально рідкісних видів виявили сіру чаплю, тетерева, рябчика, лісового жайворонка тощо. Цікавою була знахідка трав’яної жаби – представника північної фауни. У північній околиці села Стара Гута на заболоченій купинній ділянці лук виявлене гніздування лугового щеврика. Це було перше, документально підтверджене, місце гніздування даного виду в межах Сумської області.

Результати наукових досліджень знайшли своє відображення в направлених держуправлінню екобезпеки в Сумській області пропозиціях щодо охорони рідкісних, зникаючих та типових для Полісся рослинних угруповань і видів біоти, а також в обґрунтуванні необхідності розширення території існуючого Старогутського ландшафтного заказника. І ось в 1990 році з дозволу Ради Міністрів УРСР рішенням Сумського облвиконкому була розширена територія даного заказника до 3192 га. Це вже було значним досягненням у справі охорони поліських природних комплексів, розташованих на північній окраїні Сумської області.

Згодом значну частину земель Старогутського лісового масиву було зарезервовано під заповідник. З часом стало зрозуміло, що значно раціональніше тут створити національний природний парк. Так, у лютому 1999 року і був створений Деснянсько – Старогутського національний природний парк ”. В його межах вдалося взяти під охорону частину заплави річки Десни. Ввести абсолютно-заповідний режим , який мав би бути на території заповідника, на Придеснянській частині парку практично неможливо, оскільки ця місцевість інтенсивно використовується для рекреації, тут розміщені також значні площі кормових угідь.

Старогутська ділянка національного природного парку вкрита переважно лісовою рослинністю з купиново – осоковими болотами. Нині в лісовому масиві соснові ліси. Це типові для Полісся рослинні угруповання. Соснові ліси, як правило, приурочені до бідних піщаних ґрунтів, які на Полісі займають великі площі. В багатших ґрунтових умовах зростає кількість широколистяних дерев і утворюються мішані та широколистяні ліси. Сосна здатна рости в цих умовах швидше, ніж на бідних ґрунтах, але широколистяні ліси витісняють її. Насіння сосни не може проростати крізь товстий шар листяної підстилки, а ті молоді сходи, які вже з’являються, гинуть від нестачі світла, бо сосна-одна з найбільш світлолюбних дерев.

Під наметом сосни на килимі зелених мохів покрив утворюють чорниця та брусниця. Чорниця краще себе почуває на більш багатих та зволожених, а брусниця поширена переважно на бідних ґрунтах. У Старогутський лісах її багато на узліссях та по окраїнах сфагнових боліт. Ягоди цих рослин мають лікарські властивості, містять велику кількість вітамінів. Кожен, хто куштував їх відзначає приємний тонізуюче-кислуватий смак брусниці та солодкуватий , дещо в’яжучий-чорниці. Брусниця та чорниця вступають у симбіоз з грибами і так набувають здатності рости на бідних ґрунтах. Проте в умовах забруднення важкими металами та радіонуклідами ця здатність рослин обертається на шкоду. Разом з поживними речовинами потужна коренева система в “співпраці” з грибами вбирає також забруднюючі речовини. Чим бідніший ґрунт, тим більш інтенсивно відбувається накопичення шкідливих речовин. У рослинах їх може міститися більше ніж у ґрунті.

На Поліссі склад трав’яного покриву в лісах значною мірою визначається зволоженістю ґрунту, тобто рівнем залягання ґрунтових вод. Так, на більш зволожених ділянках чорниця поступово витісняється молінією голубою-злаком, який отримав свою назву за синюватий колір основи стебла та суцвіття під час цвітіння. При збільшенні глибини залягання ґрунтових вод покрив чорниці розріджується , а потім і зовсім лишаються тільки окремі групи рослин. Тут царство зелених мохів. Найбільш поширені серед них плевроцій та декран. Мох утворює щільний смарагдовий килим, такий густий та щільний, що через нього важко пробитися проросткам трав та дерев. Саме маленькі ніжні рослини моху в своїй масі визначають кому тут рости з рослин.

Найбільш поширені в таких лісах кореневищні рослини, такі як куничник - високий злак, або всім відома конвалія. Стелиться по моховому килиму й вероніка лікарська та плавун булавовидний. Пристосувалися до умов зростання на моху також дзвоники персиколисті, гвоздика несправжньорозчепірена суниці лісові, сон широколистий та багато інших видів. Загалом соснові ліси зелено мохові відзначаються багатим флористичним складом, і старі корінні деревостани, що відносяться до даної асоціації, занесені до Зеленої книги України.

Дубові ліси в Старогутський частині мало поширені. Їх загальна площа ледь перевищує 200га. Це переважно старі, віком понад сімдесят років, деревостани. В підліску, крім звичайної в таких лісах ліщини, трапляються більш вологолюбні види: черемха та калина, вказуючи на значне зволоження таких лісів, що в цілому типово для Полісся. Значну участь у формуванні підліску часто відіграє крушина, нагадуючи, що ми знаходимося на півночі. У трав’яному ярусі цих лісів домінує осока волосиста часто з домішкою зірочника ланцетовидного, конвалії звичайної, куничника очеретяного. Зовсім мало в цих лісах копитняку, яглиці звичайної, медунки темної, переліски багаторічної – видів характерних для широколистяних лісів. Ці фактори свідчать про бідні ґрунтові умови формування цих лісів

Лісові угруповання Деснянсько-Старогутського парку є не лише осередками унікального різноманіття флори та фауни, а ще й відіграють значну екологічну роль. Ліси-це запорука стабільності клімату, затишку, прозорості джерел та веселого дзюрчання струмків, повноводності малих та великих річок, збереженості ґрунтів, мальовничості та багатоликості краєвидів.

Деснянсько-Старогутський національний природний парк розташований у долині річки Десни. У заплаві річки поширена лучна, болотна, водна рослинність, трапляються також ділянки заплавних лісів. Заплава тут переважно низького рівня. Панівними у її рослинному покриві є заболочені луки, що зустрічаються у комплексі зі справжніми луками на вищих ділянках і прибережно-водною рослинністю різноманітних водойм. На розвиток рослинності значною мірою впливає швидкість течії. В місцях з повільною течією найбільше поширені глечики жовті, латаття біле-рослини з плаваючим листям-та занурені рослини куширу темно-зеленого, рдесників. Найбільшого розвитку прибрежно - водна рослинність досягає в старицях.

Глибокі, проточні під час весняної повені стариці заростають з берегів. Тут ціле царство водної рослинності. Водна поверхня часто на десять -п’ятнадцять метрів від берега вкрита глечиками жовтими, лататтям сніжно-білим, між якими поширені жабурник звичайний, водяний різак алоевидний. У таких старицях зустрічаються рідкісні, занесені до Червоної книги України сальвінія плаваюча, плавун щитолистий, водяний горіх плаваючий. Вони часто утворюють угруповання, що вкривають значні площі. Ці угруповання занесені до Зеленої книги України і охороняються.

Центральна частина заплави Десни в межах парку відзначається зниженим характером, що позначається на рослинному покриві. Переважають тут болотисті луки, на яких домінують, по мірі збільшення зволоження, осоки гостра та омська, лепешняк великий. В таких ценозах значного поширення набувають вологолюбні види: калюжниця болотна, плакун верболистий та прутовидний, ситняг болотний, чина болотна, вен широколистий, живокіст лікарський. Ділянки, які не викошуються, в зниженнях заростають чагарниками. Переважає верба попеляста, поширена верба тритичинкова, зрідка трапляються верби морзинолиста та розмаринолиста.

Невисокі, часто плескаті, гриви вкриті справжніми та, в більшій мірі, торф’янистими луками. На перших домінують типові лучні злаки: костриця лучна, тонконіг лучний, домінантом других виступає щучник дернистий. Ці луки багаті різнотрав’ям, серед якого королиця біла, конюшина лучна, родовик лікарський, чина лучна.

В Старогутський частині парку можна також познайомитися з болотами. Вони утворилися при надмірному зволоженні, яке спостерігається тут більшу частину вегетаційного сезону. Мова йде саме про низинні болота, які поширені у заплаві річки Улиця. Рослинний покрив на них утворюють очерет звичайний, осоки гостра та висока.

На території Старогутської ділянки парку протікає дві річки: Уличка та Чернь. Це малі річки притоки Знобовки. Уличка дещо більша за Чернь. Її заплава зазнала певної антропогенної трансформації. На частині заплави були проведені осушувальні роботи, випрямлене русло. Луки в заплаві використовуються як сіножаті, рідше на них випасають худобу.

Сильне звивисте русло Улички на метр-півтори врізане в круті береги. За рік буває кілька повеней: весною та восени. Живлення річки в основному відбувається за рахунок боліт, тому навіть у літню спеку вода залишається прохолодною. Течія досить стрімка. Цим пояснюється бідність водної рослинності. Русло на ділянках із стрімкою течією заростає елодеєю канадською, а на більш тихих та глибоких ділянках трапляються угруповання глечиків жовтих. Береги заростають смугами осоки гострої, лепешняку великого.

Зовсім інший характер має заплава річки Чернь. Людською діяльністю вона мало змінена і практично повністю вкрита вільшняками. Досить невеликі площі зайняті луками та чагарниками.

Природоохоронна цінність заповідних об’єктів, як правило, виражається кількістю червонокнижних, регіонально рідкісних видів і рідкісних рослинних угруповань. Нині на території парку росте дев’ятнадцять видів судинних рослин, занесених до другого видання Червоної книги України. Серед них чотири види спорових рослин: баранець звичайний, плаун колючий, діфазіаструм Зейлера та сальвінія плаваюча. Серед покритонасінних-верба чорнична та Старке, лілія лісова, шолудивник королівський, водяний горіх плаваючий та плавун щитолистий. Слід також назвати орхідеї: любки зеленоквіткову та дволисту, коручки чемерниковидну та темно-червону, гніздівку звичайну, пальчатокорінники Фукса, м’ясочервоний та травневий, і, звичайно, гудайєру повзучу.

На території парку зростає 30 видів з тих, що охороняються на території Сумської області. Тут деякі з них утворюють угруповання ( глечики жовті, журавлина болотна, багно звичайне, верес звичайний), значні зарості (образки болотні, гірчак зміїний, плаун булавовидний, цикута отруйна, чемериця Лобелієва) або мають високу чисельність в окремих ділянках парку ( яловець звичайний, авран лікарський, валеріана болотна та пагононосна, воронець колосистий, дзвоники персиколисті сон широколистий).

Рідко на території парку трапляються також занесені до даного списку буяхи, зубниця бульбиста, півники сибірські, золототисячник звичайний, тирлич звичайний, сонце цвіт яйцевидний, первоцвіт весняний.

З рідкісних рослинних угруповань на території парку присутні вже згадувані корінні соснові ліси зелено мохові та чорнишеві, угруповання з домінуванням водних видів, занесених до Червоної книги України: плавуна щитолистого, водяного горіха плаваючого, сальвінії плаваючої, а також формації латаття сніжно-білого, глечиків жовтих. Цінність даної заповідної території підвищують регіонально рідкісні рослинні угруповання оліготрофних боліт, евротрофних боліт з домінуванням осоки ситничковидної.

Унікальним є і тваринний світ. Унікальність фауни обумовлена насамперед наявністю трьох десятків тварин північного походження, більшість з яких находиться на тут на південній межі свого поширення і ніде більше не зустрічається на Лівобережжі. Такі види, як бурий ведмідь, рись, сичик-горобець, волохатий сич, горіхівка - зустрічаються тільки тут та в Карпатських горах. А для білого зайця, червоношийого норця, качки свища та вівсянки-дібровника, регіон національного парку є взагалі єдиним місцем мешкання на території всієї України. В той же час в парку присутні і типові південні і навіть степові мешканці (великий тушканчик, звичайний сліпак, малий норець, лучний лунь, дрохва, польовий щеврик, болотяна черепаха, звичайна квакша), більшість з яких знаходяться тут вже навпаки - на північній межі свого поширення.

Про різноманітність та багатство тваринного світу національного парку свідчить знахідка тут 254 видів хребетних тварин. І це не враховуючи біля 40 видів птахів, що відвідують регіон під час кочівель та сезонних міграцій.

У парк представлені головні фауністичні комплекси хребетних тварин, а саме: лісовий, водно-болотний, лучно-степовий та синантропний.

Очевидно, що лісові тварини найбільш повно представлені у Старогутському лісовому масиві, який є південним відрогом знаменитих Брянських лісів Росії. Зокрема, з Брянщини іноді заходять до нас бурі ведмеді, рисі, благородні олені. Вільно “порушують кордон” лосі, козулі, дикі свині та вовки. З інших ссавців на території парку можна побачити білого зайця та горностая (Червона книга України), лісову куницю, лисицю, ласку, білку, вовчків, їжака та численних дрібних мишей та комахоїдних. З дрібних комахоїдних в заболочених вільшняках зрідка зустрічається мала кутора – тваринка, що занесена до червоної книги України.

Але серед лісових тварин найбільш чисельними залишаються пернаті, які населяють різноманітні деревно-чагарникові біотопи парку. Особливо великою є група горобинних птахів – це синиці, дрозди, вівчарики, мухоловки та славки, соловейко, вільшанка, зяблик, звичайна вівсянка. До горобиних належать і вже згадані тайгові види – горіхівка, жовтоголовий королик, снігур, чиж, ялиновий шишкар, поширення яких тісно пов’язане з ялиновими насадженнями, що існують у Старогутському лісовому масиві.

З ялиною зв’язане життя і надзвичайно рідкісної сови парку - сищика-горобця. Ця найменша за розмірами сова нашої фауни виявлена тільки в північній частині Старогутського лісу на ділянці з насадженнями ялини. А от другий червонокнижний сич-волохатий, зображення якого стало емблемою Деснянсько-Старогутського НПП, трапляється недалеко від боліт на ділянках мішаного лісу з переважанням осики та берези. Тут же можна побачити і біло спинного дятла – представника тайгової фауни. Інший рідкісний північний дятел жовна віддає перевагу хвойним ділянкам. В його великих дуплах оселяються кажани, вовчки, сичі, сіра сова та рідкісний голуб – синяк.

Особливе місце в лісових екосистемах парку займають хижі птахи, більшість з яких є рідкісними, а деякі взагалі зникли з регіону, такі, як: орлан білохвіст, скопа. Стали дуже рідкісними великий та малий підорлики, змієїд, орел-карлик та осоїд, але вони ще зустрічаються в Старогутський лісах.

Дуже рідкісним птахом є чорний лелека. Кілька пар оселяються в найглухіших кутках ділянок мішаного лісу поблизу боліт та річкових заплав. Окреме місце займають курині птахи – глухар, тетерук та рябчик, що є справжньою окрасою національного парку.

Окрім звірів та птахів у лісах національного парку можна обачити різних земноводних та плазунів – гостро морду жабу, зелену ропуху, звичайну квакшу, безногу ящірку веретільницю, звичайну гадюку та червонокнижну змію мідянку. В невеликій кількості мешкає у широколистяних ділянках парку трав’яна жаба.

В Придеснянській частині найбільш численні водно-болотні види, де вони населяють русло, стариці, заплавні озера, зарості вищої водної рослинності. Основу тут становлять риби (33 види). До численних видів належать щука, плітка, звичайний пічкур, верховодка та окунь. Менше трапляються краснопірка, вівсянка, лин, гунтера, лящ, карасі, в’юн, налим, судак, йорж. Дуже рідко відмічається стерлядь (Червона книга України), гірчак та вугор річковий. Періодично з’являється в Деснянських протоках представник круглоротих – мінога українська (Червона книга України).

Ссавці представлені напівводяними видами. Найбільш численними тут є водяна полівка та ондатра. До рідкісних видів відносять бобра та червонокнижні видра і норка європейська.

Багатий та різноманітний пташиний світ очеретяних та рогозових заростей. Тут будують свої плавучі гнізда норці та болотні крячки, мешкають лиска, водяна курочка, погоничі і водяний пастушок. Робить тут свої великі гнізда і болотний лунь – загроза для всіх пернатих мешканців заплави. З плазунів у старицях Десни досить рідко, але можна побачити болотяну черепаху, яка знаходиться тут на північній межі свого поширення. З земноводних найбільш чисельні в різних водоймах парку ставкова та озерна жаби, зустрічаються тритони та кумка червоночерева. Типовий мешканець боліт – сірий журавель – один з найбільших та найгарніших птахів нашої фауни. Всього їх гніздиться тут 5-6 пар.

Іншою типовою твариною боліт є живородяча ящірка. Ця маленька за розмірами ящірка цікава тим, що на відміну від інших своїх родичів, не відкладає яйця, а народжує живих малят. Крім того, вона добре плаває й пірнає і може навіть бігати по дну у пошуках здобичі.

Щодо лучно-степових ділянок, пасовищ та сільськогосподарських угідь, то тут також існує своя специфічна фауна. Найбільш різноманітним є населення птахів. Тут мешкає цілий ряд рідкісних пернатих .Це качки: свищ, шилохвіст, широконіска; кулики: пору чайник, дупель, мородунка, турухтан, великий веретенник, кулик-сорока; мартини: сизий та звичайний; крячки: річковий та малий. Ще досить поширений на вологих луках по всьому національному парку деркач – представник Червоного Європейського Списку. У міграційний період іноді на полях можна побачити дрохв (Червона книга України), чисельність цього виду різко зменшилась у останні десятиріччя.

Із ссавців найбільш чисельні дрібні гризуни – звичайна полівка та польова миша. В меншій кількості зустрічається звичайний сліпак представник Червоного Європейського Списку. З найбільш цікавих звірів можна відмітити червонокнижного великого тушканчика. З плазунів та земноводних типовими є – звичайний вуж, ящірки прудкі, гостроморда жаба та звичайна ропуха.

Синантропними представниками парку є – домова миша та сірий пацюк, чорний тхір та кам’яна куниця, нетопир-карлик. Та найбільш численними в населених пунктах є птахи, життя яких тісно пов’язане з людиною. Не можна не згадати білого лелеку, великі та гнізда якого зустрічаються практично у всіх селищах, що входять до території національного парку. Зустрічається тут і маленька сова – хатній сич, що живе на горищах будинків та зерносховищ і вносить свою досить велику частку в знищенні шкідливих гризунів.

Безхребетні парку поки-що спеціально не вивчалися, але вже зараз тут знайдено 4 види тварин, занесених до Червоної книги України: п’явку медичну, жука-оленя, махаона, ксилокопу звичайну(бджола-тесляр).

Таким чином, з хребетних тварин на території парку рідкісними є 90 видів, вони мають різні категорії у різних видах охоронних списках ( Європейський Червоний список, Червона книга України, список Глобально Вразливих Птахів Європи, список Регіонально-рідкісних видів Сумської області). Показовим є те, що тільки червонокнижних видів хребетних тварин у парку мешкає 27 видів, тобто 17,4% від загальної чисельності. Серед інших природоохоронних об’єктів такого рангу (заповідники та національні парки), що існують в Українському Поліссі, схожа кількість червонокнижних хребетних тварин представлена у Швацькому національному природному парку на Волині. Цей факт ще раз підкреслює велику фауністичну та природоохоронну цінність Деснянсько-Старогутського НПП для Полісся України загалом і для Лівобережного Полісся зокрема.





Вам сподобалася ця інформація?



Поділіться з друзями

Автор сайту не несе відповідальності за рекламні матеріали, розміщені на сайті. Переходьте по ним на ВЛАСНИЙ РИЗИК.
Копіювання матеріалів з сайту суворо заборонено!