ЗБИРАННЯ, СУШІННЯ, ТА ЗБЕРІГАННЯ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН

ЗБИРАННЯ, СУШІННЯ, ТА ЗБЕРІГАННЯ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН

Збирання.
Сухі лікарські рослини чи лікарські препарати, виготовлені з них, можна придбати в аптеці, а можна виготовити самостійно. Але, звертаємо вашу увагу на те, що неправильне використання лікарських рослин може принести шкоду організму. Крім того, завжди існує небезпека так званого передозування рослинами та препаратами виготовленими з них, якщо вони належать до групи сильнодіючих та токсичних.
Проте, вченими доведено, що препарати, виготовлені на основі лікарських рослин мають менше побічних ефектів, у порівнянні з синтетичними препаратами. Крім того, вони краще засвоюються організмом.
Збір лікарських рослин не слід проводити поблизу колії, промислових об’єктів та жилих кварталів, бо в них накопичуються солі важких металів, радіоактивні сполуки та інші шкідливі речовини. Для збору лікарських рослин не підходять також луки та галявини де випасають худобу. Не бажано збирати лікарські рослини у місцях відпочинку, бо вони містять мінімум лікарських речовин та поглинають промислові та побутові відходи , продукти розпаду багатьох сполук. Краще лікарські рослини збирати у місцях, де рідко ступає нога людини.
Збирають лише окремі частини рослин у строки. коли вони найбагатші на активні лікарські речовини. Звичайно найбільше цих речовин нагромаджується на таких стадіях росту рослин: у корі — під час весняного соковиділення; у зеленому листі і стеблах — у пору цвітіння і на початку плодоносіння; в плодах (у тому числі в насінні)—у період повного достигання; в кореневищах, бульбах, цибулинах, коренях — після того, як зів'яне надземна частина рослини.

Бруньки збирають рано навесні, як правило, у березні-квітні, коли почався їх ріст і вони набрякли, але ще не лопнули. Виключенням є бруньки сосни, які збирають зимою або ранньої весни.

Кору з молодих гілок і стовбурів заготовляють у квітні-травні, в період руху соку, коли вона легко відокремлюється від деревини. Щоб кора легко знімалася, на стовбурі роблять поздовжні і поперечні надрізи ножем з дуже гострим кінцем. На здертій корі не повинно бути деревини.

Квитки збирають залежно від строків цвітіння кожного виду рослин, переважно до початку в'янення; у більшості випадків їх зривають руками, іноді цілі суцвіття (цмин звичайний, або безсмертник, липа, конвалія та інші.) або тільки квіткові кошики з квіт-коносів (пижмо звичайне, ромашка). З деяких видів рослин збирають частини квіток або суцвіть: з волошок — периферійні лійковидні квітки, з соняшника — крайові язичкові квітки і т. ін.

Листя обережно зривають руками перед початком або під час цвітіння рослини до зів'янення квіток, не порушуючи росту самої рослини. Листя має бути чистим, непошкодженим, зеленим. Іноді його знімають з уже висушеної рослини. Листя суниці зривають тільки після дозрівання ягід, листя дерев та кущів заготовляють протягом літа, хоча найбільшу цінність має молоде листя.
Трави заготовляють починаючи з травня, перед початком або під час цвітіння. Надземні частини (листоносні і квітконосні стебла) зрізують ножем або ножицями на рівні нижніх листків. Оголені стебла залишають. З деяких рослин зрізують (або відламують) тільки верхівки, що цвітуть (полин, собача кропива, звіробій та ін.), завдовжки 10—15 см і бічні гілочки.

Плоди збирають у різні строки, в період їх цілковитого достигання, який визначають за зовнішнім виглядом рослин: чорниці і малину — у липні-серпні, шипшину — у вересні-жовтні і т. д. Плоди зривають руками (без плодоніжок) уранці або ввечері, оскільки зірвані в спеку швидше псуються. Зіпсовані і пошкоджені плоди слід відкидати. Краще збирати в кошики, зсередини обшиті мішковиною. Плоди шипшини зривають разом з залишками чашолистків, які легко відокремлюються після висушування.

Корені, кореневища, цибулини і бульби збирають навесні або, здебільшого, восени, після припинення руху соків у рослині, коли вся надземна частина її починає в'янути. Роблять це так. У радіусі 10—15 см від стебла рослину обкопують, заглиблюючи лопату в ґрунт так, щоб не підрізати коренів чи кореневища; потім вивертають їх з ґрунтом, старанно очищають від землі і миють у проточній воді. Корені і бульби краще промивати у кошиках, ящиках. Товсті корені розчахують на кілька частин.
У південних районах, де період в'янення багатьох рослин настає влітку, корені починають збирати раніше. Наприклад, на Північному Кавказі валеріана до початку липня вже закінчує плодоносити. Важливо зібрати корені і кореневища із залишками надземних частин, за якими можна визначити вид рослини.
Перевага осіннього збирання коренів і кореневищ полягає у тому, що восени вони крупніші, протягом літа в них нагромаджуються запасний крохмаль та інші цінні лікувальні речовини. Крім того, під час збирання восени насіння з рослин обсипається в ґрунт, що створює сприятливі умови для природного відновлення заростей, тоді як навесні зарості цінних рослин знищуються. Корені і кореневища викопують спеціально пристосованими, зменшеного розміру лопатами-копачами із жолобовидно закрученими лезами, завдяки чому їх легко виймати з ґрунту.

Насіння заготовляють тільки достигле ціле, не пошкоджене комахами. Очищене від пилу й домішок насіння трохи підсушують на повітрі, щоб запобігти запліснявінню.

Усі надземні частини рослин можна збирати лише у суху погоду (коли на них обсохла ранкова роса) протягом усього дня (до появи вечірньої роси). Підземні частини — корені, кореневища— викопують під час дощу, оскільки їх доводиться перед сушінням мити, попередньо струсивши землю. Деякі корені для подальшого зберігання очищають під кори (аїру, алтеї, солодки та ін.).
Зібрані листя, квітки, соковиті ягоди та ін. натрусом кладуть у кошики; траву, кору, корені висипають у мішки, запобігаючи самозігріванню вологої маси сировини. Так само, щоб уникнути зігрівання і псування рослин, їх не слід залишати на ніч у тарі, в якій вони були принесені, або в купках. Збираючи сировину з дерев та кущів, треба стежити, щоб не ламались гілки.
Зібрана лікарська сировина розкладається у корзини чи відра окремо за видами. Слід стежити за тим, щоб рослини чи їх частини не були придавлені. Ті рослини, які швидко гинуть слід обгорнути вологою ганчіркою. Рослини з летючим насінням обгортають марлею чи легкою тканиною, щоб насіння не обсипалося раніше.

Сушіння.
Лише деякі види лікарських рослин використовують у натуральному вигляді (коренеплоди, овочі, бульби, цибуля, часник тощо ). Більшість рослин використовують пізніше, через деякий час. У сирому стані зібрані лікарські рослини під дією власних фер-ментів бродіння швидко псуються. При цьому в них руйнуються активні начала, змінюється забарвлення. Тему зібрану рослинну сировину треба негайно висушити, щоб рослини зберегли протягом тривалого часу свої унікальні властивості. Правильне сушіння рослинної сировини —одна з важливих умов одержання високоякісної лікарської сировини.
Найдоступнішим і найпоширенішим є повітряне сушіння. Більшість лікарських рослин під впливом прямих сонячних променів (внаслідок руйнування хлорофілу) втрачають свій природний колір (листя, наприклад, жовтіє, квітки вигоряють і тьмяніють), а наявні в них (у материнці звичайній, пижмі, чебрецю) ефірні олії можуть вивітритись. Тому сушать рослини у затінку при доброму провітрюванні, під накриттям, на горищах, у повітках, куди прямі сонячні промені не потрапляють.
Бажано сушити рослини зразу після збору. Сушку можна розтягти на декілька днів, це не вплине на якості рослин.

Основні умови і строки сушіння рослинної сировини такі.
Бруньки (берези, сосни, тополі, смородини) сушать у затінку, розсипаючи тонким шаром, або в сушарках при температурі 25-30° С. У печі або на печі сушити їх не можна, бо від перегрівання вони розпускаються.

Кору сушать на повітрі у затінку або в чистому приміщенні, що добре провітрюється; її можна сушити і в сушарках при температурі 40—45° С. Для цього кору розкладають на підстилці тонким шаром, час від часу перегортають, але так, щоб шматочки її не потрапляли один на одного (трубка в трубку).

Квітки сушать у день збирання (інакше вони зів'януть і зіпсуються) на повітрі у затінку або в приміщенні, що добре провітрюється, їх розкладають на підстилці, марлі, папері тонким шаром. Спочатку з квіткової маси видаляють квітконіжки, стеблинки і приквітки. Треба стежити за тим, щоб квітки не пересихали (легко обсиплються і зіпсуються), зберігали свій природний колір.

Листя сушать на повітрі у затінку або в приміщенні, що добре провітрюється, і на горищах під залізним дахом. В усіх випадках його розстилають тонким шаром.

Траву також сушать на повітрі у затінку або в приміщенні, що добре вентилюється, розстеливши тонким шаром на чистій підстилці - стебло до стебла, верхівку до верхівки. Періодично траву перевертають.

Плоди (ягоди) сушать одразу після збирання при вільному доступі повітря: під накриттям, на горищі під залізним дахом, у натопленій печі, на печі, у плодоовочевих сушарках (при температурі 50—60° С), розіклавши тонким шаром на обтягнутих полотном або марлею рамах, ситах, решетах, залізних чи фанерних листах тощо. Плоди шипшини, ягоди малини, чорниці спочатку треба прив'ялити на сонці, що значно прискорює висихання і запобігає утворенню грудок. Під час сушіння плоди і ягоди треба обережно перемішувати, стежачи, щоб вони не злипались і не пересихали. Добре висушені плоди при стисканні їх у кулаці не повинні склеюватися і забарвлювати долоню.

Корені і кореневища очищають від землі, миють і сушать у теплому приміщенні, на горищах, під накриттям, у повітках та в інших місцях, що добре провітрюються (при температурі, не вищій ніж 35—40°С), розіклавши на підстилках тонким шаром та часто перевертаючи. Перед сушінням їх рекомендується протягом 1—2 днів прив'ялити на вільному повітрі.

Насіння сушать у приміщенні, що добре вентилюється, або під накриттям, розсипавши тонким шаром на мішковині і часто перемішуючи. Після остаточного висихання насіння зсипають у мішки.

Є певні особливості під час сушки чаги, чи інших грибів трутовиків, які паразитують на деревах. Перед сушкою їх подрібнюють на шматки довжиною 5-6см. Їх сушать на свіжому повітрі, розкладаючи тонким шаром на тканині, або у не жаркій печі при температурі 50-60 градусів. Сухий гриб змінює свій колір від світло-жовтого до бурого.

Лікарські рослини, в яких є глікозиди і алкалоїди, треба сушити при температурі 50—60° С, а ті, що містять ефірні олії,— при 25—30° С. Соковиті вітаміновмісні плоди сушать при температурі 70—90" С; при цій температурі також можна сушити снопики рослин, підвісивши їх на мотузочках.
Деякі корені і кореневища (перстачу прямостоячого, гірчака зміїного, родовика лікарського та ін.), які не містять барвних речовин і до яких входить танін, можна сушити безпосередньо на сонці, а корінь валеріани рекомендується трохи прив'ялити на сонці.

Для максимального використання приміщень, зокрема горища, влаштовують стелажі за допомогою вертикальних стояків і прикріплених до них 3—4 рядів поперечних планок (відстань між ними по вертикалі 40—50 см). На планки натягують металеву сітку або рогожу, марлю, рідку тканину і т. ін.
Рекомендується, де це можливо, використовувати штучне теплове сушіння (плодоовочеві, зернові та інші типи сушарок), внаслідок якого цей процес скорочується і є можливість регулювати температуру.

В осінній період, коли немає можливості сушити рослини надворі і забезпечити теплове сушіння, користуються для цього печами. У них висушують переважно плоди шипшини та інші соковиті ягоди. Відразу після того, як піч натоплено, класти в неї лікарські рослини не можна; потрібна дво - тригодинна перерва, щоб вона не була надто гарячою. З метою перевірки температури в печі в неї вкидають папірець: якщо він не загориться, то можна вміщувати плоди. Для кращого використання об'єму печі в ній влаштовують дво - триярусні стелажі з фанерних листів або металевої сітки.
У випадках, коли сировина за один раз не висохне, її обережно виймають з печі, ставлять у сухому місці і наступного дня процес повторюють. Лікарські рослини можна сушити також на печі і лежанці.

При всіх способах сушіння рослин треба спочатку очистити їх від домішок, пошкоджених частіш, пожовклого і побурілого листя, дерев'янистих стеблин, а квітки звільнити від квітконіжок, стеблинок і приквітків. Під час сушіння рослин слід обов'язково дотримувати ідеальної чистоти і стежити за тим, щоб вони не пересохли або не залишились недосушеними. Рослини з інтенсивним ароматом потрібно сушити окремо від інших.
Щойно зібрана сировина містить багато вологи (40—95%), значна частина якої (40—80%) внаслідок сушіння випаровується. Рослина при цьому втрачає у масі (бруньки — приблизно 45%, кора— 40, квітки — 75, листя — 80, трава — 70, корені — 65, ягоди — 80%).
У висушених рослинах, відповідно до затверджених стандартів, повинно бути не більше 12-14% вологи.

Зберігання.
Щоб лікарські рослини не втрачали своїх властивостей, їх зберігають у спеціальних умовах: у чистому, сухому місці, що добре провітрюється і куди не проникають прямі сонячні промені та волога.
Щоб запобігти подрібненню, їх тримають (у невеликій кількості) в закритих фанерних або картонних коробках, час від часу провітрюючи. Ягоди потрібно зберігати на постійних протягах (підвісивши у тканинних мішечках). До кожного пакунка треба прикріпити фанерну або картонну бирку з зазначенням назви рослини, а на паперових пакетах вказати вміст їх. У мішечках також зберігають корені, кореневища, кору, трутовики.
Насіння краще зберігати у скляних банках з кришками, які закручуються.
Отруйні рослини слід обов'язково тримати окремо, під замком.
Ароматні рослини, що містять ефірні олії, необхідно також зберігати окремо, щоб їхній запах не переходив на інші рослини.
Як правило, використовувати лікарські рослини, що зберігалися більше одного року, не рекомендується.





Вам сподобалася ця інформація?



Поділіться з друзями

Автор сайту не несе відповідальності за рекламні матеріали, розміщені на сайті. Переходьте по ним на ВЛАСНИЙ РИЗИК.
Копіювання матеріалів з сайту суворо заборонено!